ПСИХОЛОГІЧНІ АКСПЕКТИ РОБОТИ З БАТЬКАМИ

(Як проводиться психолого-педагогічна робота з батьками на шкільному логопедичному пункті)

Від чого залежить доля наших дітей? Це важливе питання, без сумніву, хвилює багатьох батьків.

Доля кожної людини визначається передусім самою людиною, її вмінням мислити, розумно ставитися до всього, що відбувається в навколишньому світі. Людина сама планує власне життя. Але абсолютно все, що відбувається в оточенні дитини з її народженням (особливо в до мовленнєвий – від дня народження до 1 – 1,5 року, - а, отже несвідомий період життя) впливає на її життєвий “сценарій”.

Під “сценарієм” психологи розуміють життєвий план, що поступово розгортається, який формується в ранньому дитинстві в основному під впливом батьків. У ранньому дитинстві батьківський вплив стосується їжі, мови, агресивності, сексуальності, “взаємодії”, боротьби, жіночності, чоловічності. Цей вплив, як правило, має найвіддаленіші наслідки. Прилучення дитини до культурних цінностей, надбань, не може відбуватися без формування системи стримування природних потягів. А це стимулює вироблення у дитини стриманості, скромності, самообмеження..

Сценарій закладається не тільки на тривалий, але і на короткий час. Наприклад, маленька (1,5- 2 роки) дитина йде, похитуючись і може впасти. Мати каже їй: “Впадеш”. Дитина і справді падає. Одна з причин цього – мати задала дитині негативний “сценарій” подальшого розвитку подій. Можна зрозуміти бажання матері застерегти дитину від небезпеки.

За даними провідних сімейних психологів, існує залежність між стилем виховання в сім’ї, батьківським ставленням до дитини, способами сімейного спілкування і формування особистості дитини. Причому на хід психологічного розвитку дитини суттєво впливають не тільки грубі порушення в батьківських ставленнях і поведінці. Різні стилі поводження з дитиною з перших років життя формують ті чи інші особливості її психіки і поведінки.

А скільки подібних малопомічених, але значущих подій відбувається навкруги.

Незважаючи на великий вплив програмування у ранньому дитинстві, воно все-таки не є фатальним. У подальшому розвитку людини більш пізні впливи, передусім ті, що пов’язані з вербальною інформацією, можуть бути відкинуті особистісно і тим самим хоча б частково виправлені.

Тому у кожної людини є шанс поліпшити своє життя.

На розвиток і формування особистості впливають 2 основних актори: біологічний і соціальний.

Вже з народження під впливом біологічного фактору діти розрізняються за: рівнем активності; ритмічністю станів організмів, рівнем сприймання нових ситуацій, людей, адаптивними можливостями організму, інтенсивністю реакцій, основним настроєм.

Соціальний фактор містить у собі вплив трьох життєвих середовищ: 1) сім’ї; 2) дитячого садка, школи; 3) вулиці, ровесників.

Важливо порівняти поведінку дитини в різних середовищах. Якщо в школі і вдома поведінка різна (в школі – слухняна, вдома – ні) то причина такої поведінки – вдома, у сімейних відносинах, стилі виховання.

“Важку” дитину батьки, вчителі, вихователі сприймають як справді важку, від якої чекають в основному негативної поведінки, агресивності, нестриманості. Хоча насправді, така дитина – слабка, вона потребує розуміння і захисту.

Тому сім’я є надзвичайно важливим фактором розвитку та саморозвитку особистості.

Які ж проблеми існують у батьків і дітей молодшого та середнього шкільного віку.

1. Проблеми відсутності у батьків психологічних знань, умінь, навичок виховання та розвитку дитини.

2. Проблеми стосунків батьків і дітей.

3. Емоційні проблеми.

4. Проблеми, пов’язані з психологічним розвитком дитини.

5. Проблеми, пов’язані з поведінкою дитини.

6. Проблеми, пов’язані з навчанням дитини в школі.

7. Проблеми у спілкуванні дитини з іншими дітьми.

8. Проблеми, пов’язані з особистісними якостями дитини.

9. Проблеми енурезу, порушень усного та писемного мовлення.

Отже, у більшої частини батьків психологічні проблеми пов’язані із

відсутністю психолого-педагогічних знань, умінь і навичок виховання та розвитку дитини.

Як проводиться психолого - педагогічна робота з батьками на шкільному логопедичному пункті?

Перший раз логопед зустрічається з батьками учнів зарахованих на логопедпункт в середині вересня, коли після закінчення комплектування груп і складання розкладу занять він збирає перші батьківські збори.

Практика показує, що основна маса батьків не знає, що роблять з дітьми вчителі – логопеди. Більше того, деякі батьки негативно відносяться до того, що їхні діти зараховані на логопедичний пункт, і на цій основі виникають певні сутички.

Для того, щоб не виникали конфліктні ситуації, логопед уже на початку вересня приходить на класні батьківські збори, представляється і дуже коротко повідомляє про мету та завдання своєї роботи. Зокрема говорить про те, що фонематичне і лексико – граматичне порушення мовлення не завжди супроводжуються порушеннями звуковими і тому батьки їх не помічають. Проте ці порушення серйозно впливають на засвоєння дитиною шкільної програми, часто є причиною того, що вона не встигає з ряду предметів, а в найтяжчих випадках навіть постає питання про неможливість її навчання в масовій школі.

Подібних ускладнень можна уникнути, якщо з дитиною проводити спеціальні корекційні заняття, направлені на виправлення дефектів мовного розвитку. Під час повідомлення бажано, щоб логопед привів 1-2 приклади із своєї практики. Отримавши таким чином самі загальні повідомлення про роботу учителя - логопеда, батьки з більшою увагою та зацікавленістю віднесуться до запрошення на батьківські збори на логопедпункт.

Логопед повідомляє вчителю про дату і час проведення батьківських зборів, а учитель передає ці повідомлення батькам. Все-таки краще, якщо логопед сам повідомить батьків про намічені збори по телефону або запискою.

На зборах логопед знайомиться з батьками, докладно розповідає про фонетико-фонематичні і лексико- граматичні порушення мови, про те, який вид мовного порушення наявний у тієї чи іншої дитини і які труднощі в навчанні можливі в зв’язку з цими порушеннями. Дуже важливо дати батькам подивитися письмові роботи дітей – дисграфіків, щоб вони могли наочно переконатися в наслідках фонетичних та лексоко-граматичних порушеннях мови.

Далі логопед повідомляє про склад груп та підгруп, про розклад занять й роздає для заповнення “Індивідуальні карточки учнів”. Тут необхідно звернути уваги батьків на те, що, поставивши свій підпис на “Індивідуальній карточці”, вони “нарівні з учителем несуть відповідальність за відвідування логопедичних занять своїми дітьми”.

Потім логопед розповідає про те, чим будуть займатися діти на протязі року на логопедпункті.

На закінчення логопед розповідає про мовний режим в сім’ї, зокрема про те, що батькам необхідно як можна активніше сприяти збагаченню словникового запасу у дітей. Тут треба сказати батькам, що не можна заставити дитину - логопата по декілька раз переписувати домашнє завдання, добиваючись акуратності і правильності виконання.

На цих же зборах логопед ставить батькам до відома те, що в ході логопедичної роботи інколи виникає необхідність проконсультувати дитину у лікаря – спеціаліста (психоневролога, невропатолога, отоларинголога). Робиться це, перш за все, в інтересах дитини для того, щоб всебічно вивчити її особистість і вибрати оптимальний варіант для виправлення недоліків її розвитку.

Особливо тісний контакт необхідний логопеду з батьками тих учнів, які займаються виправленнями звуковимови. Якщо дитина приходить на заняття з невиконаним домашнім завданням, логопед викликає батьків у школу і уважно розбирається в причинах.

Якщо причини достатньо вагомі, логопед старається допомогти батькам.

Батьки завжди повинні відчувати, що логопед не просто механічний виконавець своїх обов’язків, а людина, що близько до серця сприймає долю їхніх дітей і готова прийти на допомогу. Треба пам’ятати, що авторитет логопеда в значній мірі залежить від відношення до нього батьків учнів.

Особливо тактовним і обережним повинен бути учитель - логопед у випадку, якщо виникає необхідність проконсультувати дитину у психоневролога чи невропатолога. Як правило, батьки дуже боляче сприймають подібні пропозиції, тому в розмові від учителя вимагається максимальна доброзичливість, уміння переконати батьків в необхідності такої консультації. Тут не можна діяти методом грубого тиску. Батькам треба довести, що для найбільш успішної роботи з їх дитиною, для вибору саме тих методичних прийомів, які дадуть найбільший ефект, логопеду, вчителю необхідно знати психологічні особливості, що тільки лікар-спеціаліст може дати необхідні рекомендації, а якщо потрібно, то і допомогти зі своєї сторони підкріпити педагогічні впливи медикаментозним лікуванням.

В кінці навчального року логопед знову запрошує батьків для заключних батьківських зборів. Повідомляє про результати своєї роботи, про те, хто не потребує уже логопедичної допомоги, а хто залишений для продовження корекційної роботи.

Порівнюється рівень розвитку дітей до і після занять наочно, на конкретних прикладах.

Необхідно відмітити роботу самих батьків.

Даються рекомендації для занять з дітьми по виправленню звуковимови, бо пропаде вся робота, зроблена протягом року. На протязі літа батьки повинні проводити роботу по збагаченню словникового запасу, розвитку зв’язної мови. Цьому сприяють літні подорожі, нові враження, які отримують діти під час поїздок. Необхідно тільки постійно привертати увагу дітей до оточуючого середовища.

Уже давно доведено, що часто дитина страждає тим чи іншим мовним порушенням внаслідок мовного виховання.. В основному це відноситься до порушень лексико - граматичної сторони мови.

Учені твердять, що до 5 років дитина при нормальному розвитку повинна засвоїти 2,5-3 тис. слів, в той час як від 5 до 60 років вона засвоює стільки ж. Таким чином видно, яке велике значення в розвитку дитини несе правильне виховання в сім’ї. І ніхто краще логопеда не зможе донести цю думку до свідомості батьків. Тому робота з батьками ведеться в бесідах, на консультаціях, виступах.

Часто можна почути таке запитання від батьків дітей, які мають загальний недорозвиток мови або дисграфію: “Розкажіть, будь ласка, як можна змусити дитину працювати швидше і без помилок?”

Максим відлюдкуватий та агресивний: “Не хочу розмовляти, нічого не буду робити...”

- Максимчику, а що тобі найбільше подобається в школі?

- У школі... (Максим надовго замислився). Задачі розв’язувати.

- А що найважче дається?

- Письмо... (Видихнув, немов зітхнув).

Враження від його зошитів: каракулі та виправлення червоним

чорнилом.

- Встигаєш на уроці?

- Ні, ніколи...

- А якщо повільніше робиш, можеш краще?

- Не знаю...

- Спробуємо?

Від напруження на лобі виступають крапельки поту. Раптом Максим

відкладає ручку, звичним рухом витирає обидві долоні. Напевне, руки упрівають і витирання долонь стало звичкою, якій він не надає значення.

Диктант написано з деякими логопедичними помилками, почерк начебто кращий, ніж у класі. Але пише дуже повільно, повільно читає. І розмовляючи, і читаючи, він ніби долає якусь перешкоду, робить довгі паузи не тільки між словами, але й між складами. Математичні задачі виконує легко, а от під час опитування – знову труднощі.

Ситуація з Максимом складна і він почуває себе винним перед усіма, “хворим” (мати про це каже, не таким, як усі). По суті, повільна дитина страждає, нервується. Вона потребує визнання, підтримки, любові оточуючих, а наштовхується не моралізування, нерозуміння. Та ще й страх перед покаранням не можуть не позначитися на її здоров’ї.

Коли батьки розповідають про різний характер своїх дітей, то не всі знають, що мова передусім йде не про характер, а про темперамент дитини, бо характер ще тільки формується. А темперамент – це сукупність індивідуальних властивостей особистості, що характеризують динамічний та емоційний аспекти її діяльності та поведінки. Ці властивості особистості не тільки стійкі, але й досить чітко проявляються ще до школи у вигляді таких основних компонентів, як загальна психологічна активність, моторика, емоційність. Саме ці властивості визначають загальну активність дитини, темп діяльності та її інтенсивність, здатність переходити на новий вид праці, її реакцію – тобто все те, що має велике значення під час навчання, і те, що врешті – решт визначає, повільна дитина чи ні. Є ще й різні типи нервової системи. Все це треба донести до батьків.

Успішність роботи повільної дитини багато в чому залежить від спільної допомоги вчителя і батьків, їхньої узгодженої тактики, відповідності вимог щодо можливостей самої дитини. Це дозволяє розв’язати конфліктну ситуацію взаємного невдоволення й нарікань, вчасно подолати труднощі мовного розвитку.

У сучасних умовах сімейного виховання першочергове значення має відповідальна позиція батьків, їх цілеспрямована активність. Адже всі шкільні проблеми стоять і перед сім’єю, усі труднощі, які виникають у складному процесі шкільного виховання, сягають своїм корінням у сім’ю. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню, виховну, розвиваючу. В цьому їм, безумовно, допомагає школа.

Існує багато форм роботи з батьками: батьківські збори, бесіди (колективні, групові, бесіди візуальні), прес-конференції з проблем родинного виховання, відкриті уроки для батьків, консультаційні пункти, оформлення куточків для батьків, батьківські посиденьки, підготовка тематичних папок з конкретної проблеми, виставки, випуск тематичних газет, проведення соціологічних досліджень, тренінги.

Робота з сім’ями передбачає:

- організацію умов виховання у сім’ї,

- організацію комплексного підходу до виховання дітей у сім’ї,

- допомогу батькам і тактовне коригування процесу сімейного

виховання, а не інформування про неуспіхи, чи недисциплінованість їхніх дітей. Це означає: відповідність висунутих вимог можливостям і прагненням самої дитини, а також надання елементарної психотерапевтичної допомоги дітям з боку батьків, тобто самоусвідомлення батьками власної психологічної ролі у вихованні дитини.

Використана література:

1. Захаров А.И. Как предупредить отклонения в поведении ребенка:

Кн. Для воспитателя детского сада и родителей:- 2-изд.М., 1993.

2. Матеріали третіх Всеукраїнських педагогічних читань.

В. Сухомлинський і сучасність. – К-Ч-У, 1996.

3. Мистецтво життєтворчості особистості (Міністерство освіти України.

Інститут змісту і методів навчання). – К, 1997

4. Семиченко В. С., Заслуженюк В. С. Психологія та педагогіка сімейного

виховання. – К., „Веселка”, 1998.