ШМУЛ - засідання №1 від 29.08.2013

Поради щодо логопедичного обстеження дитини

Обстеження зв´язного мовлення: лексико – граматичної сторони мовлення

В процесі бесіди з дитиною логопед налагоджує контакт з нею, націлюючи на живе спілкування. Дитині задають питання, які допомагають виявити її світогляд, інтереси, відношення до оточуючих, орієнтацію в часі й просторі. Бесіда дає певні свідчення про мовлення дитини, встановлює напрямок подальшого детального обстеження різних сторін мовлення.

Логопед спочатку обстежує активний, а потім пасивний словник дитини. Паралельно з перевіркою активного словника з´ясовується розуміння слів шляхом ставлення питань, уточнення змісту слів та їх узагальнення. Доцільно обстежувати також знання слів – узагальнених понять; слів, які означають частини предметів, частини тіла тварини, людини; слів, які означають дію, ознаки предметів; вміння підбирати синоніми, антоніми, спільнокореневі слова.

Перевіряється спочатку активний словник дитини. Малюнки, які дитина не змогла назвати, беруться логопедом на замітку, а пізніше демонструються знову (для перевірки пасивного словника) з проханням показати той чи інший предмет, виконувану дію тощо.

Словник дітей не завжди є достатнім показником загального недорозвитку мовлення. Залежно від середовища, виховання та інших причин може спостерігатися багатство чи обмеженість словника дитини. Він повинен розглядатися не ізольовано, а в сукупності з іншим проявами, зокрема з особливостями розвитку фонематичної та граматичної будови мовлення.

Обстежуючи граматичну будову мовлення, логопед звертає увагу та фіксує таке: чи вдається дитині описати зміст сюжетних малюнків у формі розповідного мовлення чи шляхом перерахування окремих предметів, зображених на малюнку, без описування дій та якостей; які речення – прості чи поширені – використовує дитина, які частини мови при цьому використовує й яке їхнє граматичне оформлення, чи правильно вживає прийменники.

Доцільно використовувати різні прийоми обстеження для перевірки таких вмінь у дитини:

· вживання та розуміння прийменників;

· вміння визначати рід іменників та займенників;

· вміння змінювати іменники у множині;

· вміння узгоджувати числівники з іменниками;

· вміння відмінювати іменники та прикметники;

· вміння узгоджувати іменники з прикметниками у роді та числі;

· вміння відмінювати дієслова у особах та числах;

· вміння утворювати нові слова з допомогою суфіксів та префіксів.

Діти з нормальним мовленнєвим розвитком справляються з даними завданнями, а у дітей з недорозвиненим мовленням обов’язково трапляються помилки, які вказують на недостатнє сформування граматичної будови мовлення. А загальний недорозвиток мовлення є причиною ускладнення оволодіння дитиною читанням та письмом.

Оцінювання усного мовлення

1. Будова та стан рухових функцій органів артикуляції.

- Рот – нормальний, великий, маленький і т.п.

- Губи – нормальні, товсті, вузькі; наявність незрощення, рубців, парезу і т.п.

Рухи губ - точні, активні; швидкі; повільні і т.п.

- Зуби – нормальні, великі, дрібні, рідкі, деформовані, поза щелепною дугою, відсутні і т.п.

- Прикус - нормальний, прогнатія, прогенія, відкритий (боковий, передній) і т.п.

- Язик –нормальний, великий, маленький; довгий, короткий;

широкий, вузький; м’ясистий, малорухливий, в’ялий; напружений, наявність парезу і т.п.

Рухи язика - точні, активні; швидкі; повільні; об’єм рухів неповний, обмежений, недостатньо точний; наявність тремору, гіперметрії і т.п.

Під’язикова вуздечка– нормальна, коротка, приросла, відсутня і т.п.

- Тверде піднебіння – нормальне, високе, низьке, вузьке, широке, розщеплене (повне, часткове) і т.п.

- М’яке піднебіння - нормальне, вкорочене, роздвоєне, відсутнє, в’яле, напружене - наявний парез (повний, однобічний) і т.п.

Оцінюється:

· розмір, будову органів артикуляції;

· наявність парезів, паралічів, порушень тонусу; наявність сінкінезій, підсиленої салівації;

· об’єм та сила рухів, точність їх виконання, переключення з одного руху на інший;

· ступінь вираження рухових дефектів під час мимовільних і довільних рухів.

2. Стан звуковимови.

Стан звуковимови оцінюється під час самостійного мовлення дитини або відповідей на поставлені педагогом запитання. Доречно додатково обстежити ізольовану вимову звуків та звуків в окремо взятих словах.

Вказується:

· звуки, які мають дефектну вимову;

· характер порушення (стійкий чи нестійкий характер прояву дефекту);

· орієнтована причина виникнення даного порушення.

3. Стан фонематичного сприймання.

Для оцінювання стану фонематичного сприймання логопедом перевіряється фонематичний слух дитини, здатність її до аналізу та синтезу (виконання звукового та звуко-буквенного аналізу).

Вказується:

· які звуки та за якими ознаками змішуються;

· стійкий чи нестійкий характер змішування;

· орієнтовні фактори погіршення розрізнення опозиційних звуків.

4. Стан складової структури слова.

Для оцінювання стану складової структури логопед пропонує дитині повторити за ним ряд спеціально підібраних слів.

Вказується:

· тип складової структури слів (багатоскладові, із збігом приголосних, малознайомі, кількість складів);

· характер помилок: пропускає, уподібнює, переставляє, добавляє склади; спрощує збіг, перетворює збіг приголосних у додатковий склад; перставляє приголосні; дуже нечітко, майже нерозбірливо відтворює контур слова; під час повторного промовляння відтворює слово гірше або краще без зразка/за зразком.

5. Загальна характеристика мовлення.

Для оцінювання стану зв΄язного мовлення дитини доречно запропонувати їй описати предмет, переказати заданий текст або взяти участь у бесіді, організованій логопедом.

Вказується:

· вид завдання: складання розповіді за серією малюнків, за малюнком, з опорою на реальний предмет або ситуацію, за враженням; на задану тему; за жанром (розповідь, опис);

· самостійність під час виконання завдання - (склала(в) самостійно; потрібна була допомога;склала(в) за запитаннями; не змогла(зміг) скласти;

· ступінь розгорнутості;

· тематичність (розповідь відповідає вибраній або запропонованій темі; тема розкрита повністю/неповністю;

· зв΄язність (в розповіді всі речення пов΄язані між собою; використовує різноманітні засоби зв΄язку – сполучники, займенники; синоніми; лексичні повторення та інші; в розповіді відсутні зв΄язки між реченнями;

· послідовність і логічність (розповідь має чітку внутрішню структуру, є логічна послідовність; розповідь складається із окремих речень, не пов΄язаних між собою; називає окремі слова).

При оцінюванні словникового запасу вказується:

· об΄єм відповідає віковій нормі; нижче вікової норми; обмежений лепетними словами, побутовою лексикою;

· наявність у словникому запасі різних морфологічних категорій-іменників, дієслів, прикметників, прислівників;

· співвідношення активного та пасивного словника;

· труднощі в актуалізації словника;

· рівень сформованості узагальнюючої функції слова – наявність побутових узагальнюючих поеять, використання слів у переносному значенні.; використання багатозначних слів;

При оцінюванні граматичної будови вказується:

· тип речення;

· розгорнутість;

· ступінь вираженості аграматизму при його наявності: відсутність граматичних форм, початки граматичного оформлення; використання окремих граматичних форм (яких?), окремі аграматизми (які?), нестійкі помилки;

· проявлення аграматизму: словозміна, словотворення, синтаксис;

· характер аграматизму: відсутність граматичних засобів, змішування моделей, порушення порядку слів у реченні, пропуски (заміни, змішування) прийменників;

· та інше.

6. Темп і виразність мовлення.

За темпом та виразністю мовлення дитини логопед спостерігає постійно впродовж розмови з нею.

Вказується:

· голос без особливостей, хриплий, фальцетний, мало модульований та ін.;

· мовлення виразне/невиразне; інтонаційно оформлене, монотонне; труднощі у виділенні логічного наголосу, паузи;

· темпо-ритмічна сторона мовлення без особливостей; темп швидкий, повільний, скандований; наявність тривалих пауз;

· мовленнєве дихання без особливостей, поверхневе, короткий мовленнєий видих, короткий судомний вдох, мовлення на вдосі;

Обстеження фонетико – фонематичної сторони мовлення

дітей дошкільного віку

Вивчаючи вимову кожного звука дитиною необхідно виявити вміння її вимовляти його ізольовано, в словах, у реченнях, у самостійному зв’язному мовленні та у відображеній вимові.

Вимова звуків перевіряється у такій послідовності: логопед пропонує дитині назвати малюнки, у назвах яких потрібний звук стоїть у різних позиціях: на початку, у кінці та по середині слова. Якщо дитина не може вимовити звук у слові, їй пропонується вимовити ті самі слова відображено за логопедом, а також повторити прямі та зворотні склади з цим звуком. Далі пропонується повторити назви малюнків, розповісти знайомий вірш, повторити за логопедом скоромовку, або певне речення.

Дефекти вимовляння звуків фіксуються: спотворення, заміна, змішування, відсутність певного звука; записуються приклади спотвореного вимовляння структури слів. При обстеженні стану звуковимови слід звернути увагу на можливе плутання у самостійному промовлянні звуків, подібних за артикуляцією чи звучанням (с-ш, с-з, з-ж, ш-ж…). Якщо виявлені порушення такого типу, то доцільно детально обстежити стан фонематичних процесів та фізичний слух.

Обстеження фонематичних процесів рекомендуємо проводити в такій послідовності:

1. Розрізнення близьких фонем.

2. Виділення певного звука з ряду звуків.

3. Визначення наявності звука в слові.

4. Визначення стану фонематичного аналізу:

· назвати перший та останній звук у словах;

· назвати звуки по порядку в словах;

· назвати кількість слів у реченні, складів у слові;

визначити звук (склад), на який падає наголос у слові.